Рівно рік тому, 4 липня 2023 року, внаслідок важких поранень помер трускавчанин Андрій Слопак
Пом’янімо ж сьогодні Андрія, котрий назавжди залишиться в наших серцях як Герой, котрий віддав за Україну своє молоде життя, передає DROBRO.
Слопак Андрій Петрович народився 16 серпня 1991 року у Трускавці. Освіту здобував в НВК «СЗШ №2-гімназія», яку закінчив у 2009 році. Був дуже скромним і роботящим хлопцем. В шкільні роки Андрій займався вільною боротьбою, неодноразово перемагав на змаганнях, але через травму коліна припинив заняття спортом.
В 2010-2011 роках проходив строкову військову службу. Після цього поїхав працювати за кордон.
Воювати за Україну Андрій пішов ще у 2014 році (з 7 серпня), брав участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області. Був в таких точках як Бахмут, Старобільськ, Дебальцево, Олексіївка та інші 15.09.2015 демобілізований, після чого з 2016 по 2019 рр. працював в Дрогобицькому районному відділі Управління поліції охорони Львівської області. Під час роботи навчався в Рівненському професійному училищі Департаменту поліції охорони.
З 20.09.2021 по 17.12.2021 працював монтажником металоконструкцій в компанії JML. Деякий час працював водієм. Також Андрій виконував фасадні роботи в Ірпені та Бучі.
У 2021 р. Андрій Слопак одружився з дівчиною, з якою зустрічався більше десяти років, тішився народженням сина. Андрій дуже сильно любив свою сім’ю, старався зробити все для того, щоб його близькі та рідні були щасливі.
В молодого чоловіка було багато хобі: колекціонування монет, риболовля, займався бігом, любив футбол і волейбол. Також захоплювався пошуком монет та старовинних предметів за допомогою металошукача.
Любив подорожувати зі своєю сім’єю і прогулянки природою.
Андрій завжди був позитивною і радісною людиною, його усмішка заряджала всіх навколо, завжди був відкритий та чесний у спілкуванні, душа компанії. Завжди допомагав тим, хто потребував допомоги. Андрій був хоробрим, відважним, волелюбним, щирим. Був люблячим чоловіком, дбайливим батьком, добрим сином, надійним побратимом, вірним другом. Він піклувався про безпритульних тварин. Андрій завжди вірив в перемогу України, ніколи не здавався і йшов вперед. Його улюблена фраза була: “Хто як не ми?».
У 2022 році, не чекаючи повістки, сам повернувся до частини, в якій служив. Служив у частині А3817, 703 окремий полк, сапер 3-го взводу керованого мінування роти загороджень інженерно-саперного батальйону. Його підрозділ виконував завдання в зоні бойових дій: мінування на лінії зіткнення та розмінування звільнених територій.
Після важкого поранення, яке отримав 8 червня 2023 року на Оріхівському напрямку біля с.Мала Токмачка (Запорізька область), перебував на лікуванні у важкому стані. Помер 4 липня того ж року в одній з київських лікарень.
Поховали Андрія Слопака у селі Кобло Старосамбірського району, де він мріяв добудувати дім для своєї молодої сім’ї. Поминальна служба проходила у рідному Трускавці, в церкві святого Миколая.
Слопак Андрій Петрович нагороджений посмертно орденом «За мужність» III ступеня.
Переглянути цей допис в Instagram
Спогади про Андрія Слопака від людей, які й досі не можуть повірити, що його вже немає посеред нас.
«Мій чоловік – найкраща людина, яку я знала. Його доброта, щирість, мужність, сила духу підкорили мене. Війна забрала найдорожче: мою любов, мою підтримку, мою силу і опору. Він так сильно любив сина, мріяв навчити його рибалити, їздити на велосипеді, так хотів, щоб дитина не відчула війни. Чекав так зустрічі з нами. Наш синочок просить його відпустити політати до тата в небо, вечорами син дивиться в небо, бо знає, що його тато там збирає для нього зірочки, щоб він був щасливий. Він мріяв ще про донечку, в нас було стільки мрій і планів, він хотів жити, мріяв про власну ферму, ставки. Андрій завжди казав, що знає свою роботу, що зробить все, щоб ми спали спокійно. Він ніколи не жалівся, що йому важко, а навпаки підтримував, переконував, що все буде добре. Я досі не можу повірити, що він не повернеться. Я завжди пишалась, і буду пишатись ним”, – згадує дружина Марта.
«Мій брат Андрій ще з дитинства ніколи не шукав визнання чи слави, але його поступки говорили самі за себе. Він дуже багато мріяв, будував плани на життя і вірив у щасливе майбутнє. Він був людиною з сонячною посмішкою та веселим настроєм. Від нього завжди віяло доброзичливістю, турботою і готовністю завжди прийти на допомогу. Його оптимізм і героїзм завжди надихав. Для нього ніколи не було нічого неможливого. Він ніколи не втрачав надії. Його відданість та самопожертва були безмежними, та, на жаль, сам вберегтися не зміг. Наші серця і душі спустошені та вже ніколи не віднайдуть спокою. Ти був, є і будеш найкращим Братом на світі. Вічна і світла тобі пам’ять!”, – пригадує сестра Ірина.
«Андрій був справжнім українським козаком: сильним, гордим, мужнім, ніколи нічого не боявся, мав свої принципи та переконання, яких дотримувався і яким завжди був вірний. Він був справжньою людиною: любив життя, вмів мріяти, ставив собі цілі та завжди їх досягав, завжди був усміхнений, добрий, щирий, справжній. Він вмів любити та пробачати, був справжнім другом, надійним та люблячим чоловіком для дружини, понад усе любив свого синочка та свою сім’ю. Андрій знав, що війна просто так не закінчиться і щоб зберегти Україну та її мову за неї потрібно воювати. Андрій пішов на війну, щоб війна не прийшла в наші домівки, щоб наші діти росли без війни», – згадує кума Юлія.
«Знав Андрія ще з 14-го року, з періоду АТО, разом брали участь у стримуванні ворога, він був хорошим другом та побратимом. Разом ми виконували безліч бойових завдань і під час повномасштабного вторгнення Андрій став на захист батьківщини тому, що любив свій рідний край, дуже любив свою сім’ю: дружину, синочка, батьків та родичів… Він був мрійником, мріяв про мирне та щасливе життя після закінчення війни, будував різні плани… Розуміючи, що за його плечима знаходиться його дім та сім’я, знав всю важливість виконання завдань, ніколи не боявся, був відповідальним, розсудливим та стриманим, у будь-якій ситуації завжди можна було розраховувати на його підтримку! Андрій був хороший сім’янин, друг та побратим», – каже побратим Роман.
«Андрій прекрасна людина як у побуті, так і при виконанні завдань. На задачах являвся невід’ємною частиною команди, приймав рішення, володів ситуацією, знав, що він зараз повинен робити і як, готовий працювати від ранку і до пізньої ночі. Футбол, рибалка, біг, тільки активний відпочинок – пріоритет Андрія. Хороший сім’янин, як тільки з’являлася можливість вийти на зв’язок найперший дзвонив рідним, щоб порадувати про чергову виконану задачу, а найприємніше, що вже їде в безпечну зону. Совісний і людяний чоловік, завжди протягував руку допомоги сусідці похилого віку, яка жила сама», – згадує побратим Ярослав.
«Під час виконання бойових завдань разом з Андрієм, він проявив себе з кращої сторони і є зразком для інших. Андрій завжди ставився до виконання завдань відповідально, з розумінням і проявляв ініціативу. Разом ми пройшли нелегкий шлях, здійснювали як і мінування, так і розмінування в Донецькій та Запорізькій області, усі поставлені завдання були виконані незважаючи на ризики, які нам зустрічалися. Маючи досвід АТО Андрій в саперній справі був фахівцем, тому не раз давав поради щодо виконання задач, які дійсно були важливими. Виконуючи завдання я завжди міг на нього покластись, тому що я знав, що він не підведе. Де ми тільки не були – чи під обстрілами, чи в близькій дистанції з ворогом – Андрій завжди був сконцентрованим на виконанні поставленого завдання і сам підтримував та допомагав своїм побратимам”, розповідає командир групи Володимир.
«В Андрія було хобі колекціонування монет, він обожнював показувати та розказувати щось про нову монету. Одного разу Андрій подарував мені одну монету і тепер ця монета завжди мені нагадує про Андрія та нагадує що таке мужність, хоробрість та відданість», – слова побратима Максима.
Вічна пам`ять воїнові Андрієві Слопаку та всім, хто поліг за волю та незалежність України.
Пам`ятаємо наших Героїв!
