Пам’ять — це те, що зберігає зв’язок із минулим, дозволяє орієнтуватися в теперішньому й залишатися частиною світу навколо. Коли вона починає зникати, змінюється життя не лише самої людини, а й усієї її родини. Порушення пам’яті у літньому віці — це не просто забудькуватість. Це поступова втрата контакту з реальністю, з близькими людьми і навіть із собою. У такому стані людині як ніколи потрібні терпіння, спокій і постійна підтримка. Саме такий догляд забезпечує «1 Український Дім Престарілих» в Івано-Франківську.
Коли літня людина не впізнає знайомих, плутає дні тижня, не пам’ятає, чи снідала — це не її провина. Це прояв хвороби, впоратися з якою самотужки неможливо. Але з нею можна навчитися жити — без страху, з підтримкою і турботою. У закладі створюють умови, в яких літні люди з порушеннями пам’яті почуваються у безпеці, збереженою гідністю та спокоєм. Це не лише медичний супровід — це особливе ставлення, де головне не пояснити, а відчути і підтримати.
Кожен випадок має свої прояви: хтось забуває, де знаходиться, хтось багаторазово повторює одні й ті самі запитання, інші — стають тривожними або роздратованими. Усе це — наслідки змін у мозку, які вже не можна виправити ліками. Але можна створити сприятливе середовище, демін імізуються стрес і дезорієнтація. Саме на це й орієнтується робота, яку проводить дім престарілих у Франківську.
У пансіонаті створено простір без хаосу: тиша, зрозумілий режим дня, комфортні умови. Люди з деменцією дуже чутливі до змін, тому всі дії персоналу — спокійні, послідовні, передбачувані. Доглядальниці допомагають з одяганням, супроводжують на прогулянки, нагадують про щоденні речі без осуду і з доброзичливою усмішкою.
У закладі організовано цілодобовий нагляд: персонал стежить за прийомом ліків, харчуванням, дотриманням гігієни. Важливо не лише уникнути небезпечних ситуацій, а й бути поряд — завжди. Адже підтримка іноді полягає не в словах, а в простому жесті, погляді, дотику.
Працівники проходять спеціальне навчання — як розмовляти з людьми, у яких порушена пам’ять. Вони знають: не варто сперечатися, змушувати щось згадати або критикувати. Це не лінь і не неуважність — це особливий стан, де потрібна не логіка, а співчуття. Іноді достатньо взяти людину за руку й тихо сказати: «Я тут, усе добре» — і вона заспокоюється.
Не менш важливим є психологічний комфорт. У пансіонаті кожен мешканець відчуває, що він не тягар. Тут не лише доглядають, а й щиро спілкуються, слухають, дивляться в очі. Пам’ять може згасати, але емоції залишаються. Люди з деменцією гостро відчувають нещирість і так само щиро реагують на справжнє тепло. Усмішка на обличчі навіть найбільш розгубленої людини — свідчення того, що вона почувається в безпеці.
Для родин такий період — складне випробування. Виникають втома, почуття провини, розпач. Догляд за людиною з деменцією — це щоденна емоційна й фізична праця. І не завжди можна впоратися з цим наодинці. Тому звернення до професійного закладу — не відмова, а вияв відповідальної любові. У «1 Українському Домі Престарілих» у Івано-Франківську розуміють, яку довіру їм виявляють — і щодня доводять, що турбота може бути справжньою, гідною та щирою.