Сьогодні, 19 листопада, в Гарнізонному храмі імені Петра Сагайдачного (ПЦУ) у Дрогобичі, відбулася неординарна подія
Презентація фінального етапу міжнародної мандрівної виставки польського художника з Любліна Пйотра Луціана «Героїка Франкового краю: тяглість стійкості щитів 1916/2026». Організатори приурочили цей мистецький проєкт до 110-х роковин від дня смерті Івана Франка та до Дня Гідності і Свободи, передає DROBRO. Адже 2026 рік на Галичині та в Дрогобицькій громаді офіційно проголошений Роком Івана Франка, а в 1916 році охоплену вогнем Україну захищали патріоти, серед яких був син Великого Каменяра – військовий літун Петро Франко. Виставка символічно поєднує боротьбу за свободу минулого століття із сучасним подвигом українських воїнів.
Як і належить, дійство у Гарнізонному храмі розпочалося з молитви за упокій полеглих. Молитву очолив ведучий заходу – священник Андрій Безушко. Участь у ній взяли намісник чоловічого монастиря Різдва Іоана Хрестителя у Дрогобичі архімандрит Никон (Бандурович), кільканадцять священнослужителів, керівники та представники структурних підрозділів органів самоврядування, військові, родини загиблих та громадськість.
Свій шлях до глядача експозиція розпочала ще 28 травня цього року, в день роковин смерті Каменяра, в заповіднику «Нагуєвичі». Згодом портрети побачили мешканці Борислава та Трускавця, а завершальною точкою маршруту Дрогобиччиною став саме Гарнізонний храм. Усі твори для цієї експозиції художник створив у графічній техніці на папері. Загалом митець намалював майже 600 графічних портретів полеглих захисників зі Львівщини, розпочинаючи роботу над кожним аркушем одразу після офіційних звісток про загибель воїна. Пйотр Луціан не просто змальовує обличчя зі світлин – перед тим як узятися до роботи, він детально вивчає життєпис кожного Героя, намагаючись осягнути, якою людиною той був. У своїй творчій манері автор поєднує виразний фотореалізм, експресивний штрих і глибоку символіку, завдяки якій передає біль втрати не зовнішнім криком, а цілісною внутрішньою тишею образу.
Особливим моментом дійства стало відзначення самого автора. Пйотру Луціану вручили почесну грамоту від за вагомий внесок у культурну дипломатію, підтримку України та титанічну мистецьку працю зі створення образів полеглих воїнів.
Зі словом до присутніх звернувся й ініціатор проєкту, історик і музейник Богдан Лазорак. Він вручив художнику пам’ятний подарунок, розповів про історію задуму виставки та наголосив на тяглості боротьби українців за Незалежність ще від часів короля Данила. Директор заповідника подякував хранителям хати Івана Франка, родинам загиблих воїнів, а також керівництву громади й усім патріотам, які не виїхали за кордон, а залишилися працювати на благо України.
Глибокою за змістом стала промова директора Міжнародного фонду Івана Франка Ігоря Куруса. Говорячи про українських воїнів, він назвав їх справжніми оборонцями всієї Європи. «Нині Європа вважає, що це вона нам допомагає, а насправді це українці допомагають їй. Упродовж століть саме українці стримували орди ворогів, не пускаючи їх далі в Європу, тоді як московити вірою і правдою служили нападникам. Своє спокійне життя європейці мали завдяки нам – тим, хто втрачав свої міста, села і найдорожче: життя Героїв-захисників. Нинішня московська орда у своїй захланності прагне розширити кордони від Владивостока до Лісабону. Якщо Україна впаде – Польща буде наступною: подяка тим полякам, хто це розуміє. Ми в Україні повинні пропагувати все, що демонструє тяглість нашої боротьби, і виховувати молоде покоління так, щоб воно ставало щораз сильнішим та успішнішим. Ось чому ця виставка мала б носити назву «Графічні портрети полеглих захисників Європи». Тоді вщухне істерика, яка сьогодні точиться в європейських країнах довкола історії української національно-визвольної боротьби. Адже за волю і свободу європейців нині віддають життя українці, і надихають їх до цього бандерівські гасла».
Про емоційну напруженість і складність творчої праці польського колеги говорив відомий іконописець і волонтер Лев Скоп, який нещодавно повернувся з передової, куди їздив разом із настоятелем Пантеону пам’яті Героїв у селі Новошичі отцем Василем Полянком. «Коли ми переїжджаємо на передовій від однієї позиції до іншої, а потім повертаємося назад, щоразу відчуваємо гострий біль втрат: тих, кого ти знав, із ким розмовляв кілька днів чи навіть годин тому, вже немає. І це не суха статистика – це порожнеча, яку нічим не заповнити після загибелі наших добрих знайомих, воїнів-захисників. Малювати портрети після їхньої смерті вкрай важко в емоційному сенсі, бо серце просто не витримує. Тому праця Пйотра, який перед створенням кожного графічного образу ще й глибоко вивчає біографію полеглого в боротьбі з московитами воїна, – це справжній подвиг».
До присутніх звернувся також директор Історико-краєзнавчого музею Борислава Андрій Спас. Його емоційну промову прикрасив винятково патріотичний уривок із поеми Івана Франка «Похорон», який промовець майстерно продекламував.
Своїми враженнями поділилася і директорка Музею історії міста-курорту Трускавця Галина Коваль. Вона звернула увагу присутніх на одухотворені обличчя, відкриті погляди та привітні посмішки тих, хто змушений був узяти до рук зброю і поліг у боротьбі з ненависним та підступним ворогом.
Особливо зворушливим був виступ самого Пйотра Луціана. Художник поділився нелегкою історією буття своєї родини – матері та брата, розповів про власну волонтерську діяльність і відверто зізнався, що його щиро шокує, коли біженці від війни з України в Польщі продовжують спілкуватися мовою окупантів. У ніч перед відкриттям виставки графічних портретів у Гарнізонному храмі митець створив ікону Оборонної Матері Божої спеціально для Дрогобича. Художник зазначив, що раніше вже представляв свої твори у святинях, проте настільки щиро, зі спільною молитвою, свічками, в присутності такої кількості духовенства експозиція відкрилася для нього вперше. «Я відчуваю, що ми всі тут – на другому місці. А на першому – українські Герої, бійці тепер уже Небесної сотні. Одна половина мого серця належить Польщі, а друга – Україні», – зізнався Пйотр Луціан.
Кожен промовець згадував величну постать Івана Франка, який усе життя вболівав за інтелектуальне та духовне зростання української нації. Щирі слова торкалися серця кожного присутнього, і багатьом на очі наверталися сльози.
Для Дрогобича виставка має важливе значення, адже на графічних аркушах оживають риси чоловіків, які жили поруч із нами – Героїв із Дрогобицької громади, а також захисників із Борислава, Трускавця, Стебника, Східниці, Меденич і навколишніх сіл. Українці радше хотіли б бачити своїх захисників живими й здоровими, але ворог забирає життя у найкращих – і нам залишається берегти пам’ять про полеглих, постійно допомагати Збройним Силам України та вірити в Перемогу. Виставка не лише збереже живі обличчя та імена наших земляків у пам’яті громади – вона показує, що ідеї Івана Франка про незламність і боротьбу за власну Державу сьогодні живуть у вчинках сучасних воїнів.
Праця польського художника засвідчує глибоке розуміння української історії, щиру солідарність та зміцнює українсько-польський культурний діалог у непростий для України час.
Зустріч завершилася спільним виконанням Державного Гімну України, який, за словами отця Андрія Безушка, став єдиним Славнем, що звучить як молитва.
Нехай ця війна буде останньою для України, а Перемога неминуче буде за нами. І хай наші діти ніколи не забувають, якою ціною наші захисники здобули мирне небо над їхніми головами.
Мешканців та гостей Дрогобиччини запрошують завітати до Гарнізонного храму, щоб оглянути експозицію, схилити голови перед подвигом наших земляків та відчути силу мистецтва, яке об’єднує покоління. Цю експозицію мали б переглянути всі школярі нашої громади, адже вона замінить тисячі слів на виховних годинах із патріотичного виховання.
Проєкт реалізовано під патронатом Генерального консула України в Любліні.
Після Дрогобича виставка поїде до Польщі.
