Плакали люди та небо, прощалися з Героєм, котрому назавжди 38
Вадим Юрійович Гладуш (1985-2023) віддав своє життя за Україну 14 грудня 2023 року у віці 38 років. І аж сьогодні батько зміг поховати тіло свого сина-воїна. Як пише DROBRO Вадим народився 10 грудня 1985 року в місті Вінниця. Тут він проживав до восьмирічного віку, а далі переїхав у місто Дніпро, звідки походить його батько. У Дніпрі зростав, у Дніпрі вчився, тут пізнавав світ та людей в ньому.
Відслужив строкову військову службу в Кам`янці-Подільському та повернувся в Дніпро. Поступив у Дніпровський університет на філологічний факультет, навчався за фахом «Українська мова та література».
Коли настала повномасштабна війна, Вадим перебував на Вінничині, звідки родом його мама, котра на той час вже померла.
Як і тисячі інших молодих хлопців та чоловіків, він став на захист рідного краю. Солдат служив у 38 окремому стрілецькому батальйоні ЗСУ (38 ОСБ) «Ангели Вінничини». Батальйон був сформований у Вінницькій області. Хотів перевестися в «Азов», але командир батальйону не дозволив.
Воював Вадим на найгарячішому напрямку – Донецькому. І в Серебрянському лісництві, і біля Краматорська.
Бій 14 грудня 2023 року на позиції «Вуйко» біля села Терни під Краматорськом став останнім для нього. З роти вдалося живими вийти лише десятьом. Чотирнадцять хлопців вважаються зниклими безвісти, серед них донедавна таким вважався і Вадим.
Виходили з оточення тільки ті, що мали якийсь шанс. Ворог пер живою силою, закидав окопи та позиції українських воїнів всім, чим міг. Лізли, як таргани. В окоп до Вадима та його товариша полетіла граната. Товаришу відірвало руку, а Вадима поранило ще дужче. Він стікав кров`ю і не міг спромогтися на вихід з іншими, тому залишився тут разом з іншими «двохсотими» та «трьохсотими», прикриваючи відступ побратимів. Трофейний кулемет весь час заклинювало, тож взяв у руки автомат. Тоді його бачили востаннє, – розповідає батько Героя те, що йому розповіли вцілілі побратими Вадима. Так Вадим загинув – як Герой, але не було можливості забрати його тіло.
І тоді для батька – єдиної рідної душі – почалася епопея та боротьба з чиновництвом, у тому числі військовим, яка тривала понад два роки. Хоча всі знали, що Вадим загинув, та військова частина подала апеляцію на рішення суду, який встановлював факт загибелі. І щойно тепер батько може поховати сина-Героя. Він дякує Богові, що дожив до цього дня, бо вік вже поважний, а у полеглого сина немає інших родичів, крім нього.
Вадим загинув, хоча міг би ще жити і жити, робити багато добрих справ. Загинув у розквіті сил, у віці 38 років, і йому вже назавжди буде 38…
Чин прощання з воїном-Героєм Вадимом Гладушем проходив у похмурий осінній день 18 вересня. Трускавець ніколи не був рідним для Вадима, але сюди переїжджає його батько, як і тисячі інших родин зі Сходу, Півдня та Півночі нашої держави.
Тож саме у нашій трускавецькій землі Герой знайшов свій вічний спочинок, тут його могила нагадуватиме майбутнім поколінням українців про ту велику жертву крові та життя, котру складають наші Захисники, боронячи рідну Україну від ненависницької та диявольської ідеології рашизму.
Переглянути цей допис в Instagram
Після короткої молитви на Перехресті Героїв, котру провели семеро священників ПЦУ на чолі з отцем-деканом Ігорем Пуликом та отцем-капеланом Андрієм Безушком, похоронна відправа відбувалася у церкві Благовіщення в Трускавці.
У співслужінні багатьох священників, у тому числі з Дрогобича, Самбора та Доброгостова, до небес линула молитва за душу убієнного раба Божого Вадима та лунали слова духовної підтримки для родин. Слова підтримки не лише для Юрія Гладуша, батька Вадима, а й для всіх присутніх, адже тут були батьки та дружини інших полеглих Героїв з нашої громади, родини зниклих безвісти, ветерани, а також рідні тих, хто зараз несе службу на передовій і за кого щодня переживають та моляться їхні найближчі.
Небо скроплює суху землицю дощем і здається, що це небесні сльози оплакують смерть Вадима Гладуша та тисяч інших полеглих Захисників.
Вічна пам`ять воїнові Вадиму і вічна слава у віках!