Якби не війна, було б цікаво простежити за різними формами української реакції на нову ватиканську ініціативу, що мала б сприяти примиренню українців і росіян. У тих реакціях – і щирий біль, і обурення, і глухе мовчання, і конфесійні комплекси. Але також і відчуття, що Україна, її рани й надії залишаються для багатьох далекими, а то й стають справжнім каменем спотикання…

Автор: Мирослав Маринович

Отже, йдеться про Хресну Дорогу, яку Святіший Отець має очолити у Римському Колізеї у Велику П’ятницю, 15 квітня 2022 року, передає DROBRO. За первинним задумом Ватикану, під час ХІІІ «стації», присвяченої роздумам про смерть Ісуса на хресті, хрест триматимуть сім’ї українки та росіянки, що разом працюють в італійському госпісі. І текст має, зокрема, звучати так: «Господи, де Ти? Промов серед мовчання смерті та поділів і навчи нас творити мир, бути братами й сестрами, відбудувати те, що бомби хотіли би знищити».

Саме ця спроба негайно примирити обидва народи й обурила багатьох українців. Утім злої волі в позиції сценаристів дійства точно немає – є радше неспроможність побачити обставини цієї війни зсередини, а не лише ззовні. Їхня постава мало в чому відрізняється від позиції одного італійського католика, який нещодавно запитав у мене: «Ми завжди знали, що українці й росіяни – це брати. Що сталося? Чому вони почали воювати одне з одним?». Як бачимо, у ватиканському тексті також стоять оті сакраментальні слова: «бути братами й сестрами» (зазначу, що у християнському сенсі ці слова зрозумілі, але в час війни вони надто нагадують вигадану тезу радянської/російської пропаганди про «братські народи»).

Що ж, ми знаємо ще один текст, де також згадується про двох братів: «І сказав Каїн до Авеля, свого брата: “Ходімо но в поле”. І коли вони були в полі, Каїн напав на Авеля, свого брата, й убив його» (ця і всі подальші біблійні цитати взяті з Бут. 4:8–15). Як відреагував на це Бог? Читаємо: «А Господь промовив: “Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі. Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки. Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю. Втікачем і волоцюгою будеш на землі”». Як бачимо, Господня відповідь не була ні поблажливою, ні політкоректною.

Тут важливими є щонайменше два моменти. По-перше, ми бачимо готовність Бога почути голос жертви – «ось голос крови брата твого кличе до мене з землі». По-друге, Господь визнає заслуженість прокляття, яке падає на злочинця. Якщо душа вбитого Авеля чула ці Божі слова, то вона напевно могла відчути, що вони – справедливі.

Отож саме справедливості не відчувають українці, коли чують слова Папи Франциска, які долинають до них цими днями. Бо Папа констатує наявність жертв і по-душпастирськи вболіває над ними, але не може сказати Путіну: «Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі». І, не називаючи злочинця по імені, Папа створює враження, що він прагне відгородити злочинця від заслуженого покарання.

Як реагує на ситуацію Каїн? Спершу на запитання: «Де Авель?» він бреше і прагне уникнути відповідальності: «Не знаю. Хіба я сторож брата мого?». А коли викрутитись не вдалося, Каїн починає скаржитися на непомірність покарання: «Кара гріха мого занадто велика, щоб її винести!».

Новітній Каїн – Путін – поки що лише бреше й вигадує «пристойні» приводи для війни проти України, які мали б вивести його з-під відповідальності. Але коли страхітливі воєнні злочини будуть задокументовані й пред’явлені, а їхні виконавці постануть перед судом Нюрнберга-2, настане час і на скарги, що «кара занадто велика, щоб її винести».

Втім російська пропаганда уже сьогодні тиражує тезу про «неспівмірність санкцій», від якої м’якнуть серця багатьох європейських християн. Вони вже жаліють сердег-росіян і вже тепер прагнуть оберегти їх від відповідальності й кари. Мовляв, воює Путін – не російський народ. А тому, мовляв, для чого карати добрих росіян, які також страждають? Чи не краще обом народам уже зараз подати одне одному руки?

Цю логіку якраз і ілюструє сценарій цьогорічної ватиканської Хресної дороги. На цей задум чи не найкрасномовніше відреагував о. Юстин (Бойко): «Не можуть Хрест водночас нести Ісус і Пилат, українка і росіянка». Хтось може спитати: а чому не можуть? Моя відповідь така: «Тому що хрест Авеля (невинної жертви) і хрест Каїна (покаяння кривдника) – це різні хрести». Їх не можна поєднувати, бо кожен, хто хоче йти за Ісусом, повинен взяти свій хрест (пор. Мт. 16:24). Перший хрест українці несуть уже тепер; другий хрест росіяни ще мають узяти на свої плечі.

Християнство не можна звести до сентиментальної жалісливості, бо воно – справедливе. Жалісливі європейці мають усвідомити, що, виводячи росіян з-під відповідальності, вони насправді роблять їм ведмежу послугу. Бо злочин російської держави в Україні, не осмислений як гріх і не виведений з душі через покаяння, обов’язково призведе до ще гіршого гріха. Любити росіян якраз і означає розкрити перед ними масштаби їхнього злочину, дати їм вжахнутися вчиненим і спрямувати їхні душі до щирого каяття перед Богом і людьми. Тільки після того, як колективна російська душа остовпіє перед тягарем власної відповідальності і вмиється сльозами в покаянні перед жертвами, тільки тоді вона відкриє перед собою двері в майбутнє.

Німці спромоглися на це лише через добрий десяток років після поразки у Другій світовій війні. Чи спроможуться на це росіяни – і якщо так, то коли – покаже майбутнє. Віримо, що мужній опір українського народу та міжнародна солідарність з Україною наближають цей день. Але цього точно не можна досягти хоч і символічними, але все-таки занадто театралізованими постановками. Бо вони не лише не сприяють примиренню, а навпаки – йому шкодять.

Тому я вдячний Главі УГКЦ Блаженнішому Святославові за його роз’яснення: «Вважаю таку ідею невчасною, двозначною та такою, що не враховує контекст військової агресії Росії проти України». Вдячний я і Апостольському Нунцію архієпископові Вісвальдасу Кульбокасу, який ствердив: «Звичайно ж, ми знаємо, що примирення відбувається тоді, коли агресор визнає свою вину і просить пробачення».

Ватиканські коментатори мають рацію, що «під хрест Ісуса допускаються і добрі, і погані, і агресори, і жертви». Бо справді, своєю жертвою Він відкупив і праведних, і грішних. Бо справді, «Отець наш, що на небі, велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт. 5:45). Тому хрест Ісуса – один.

Але наші хрести, з якими ми йдемо до Нього, – різні: у когось – хрест жертви, у когось – покаяльний хрест грішника. І одяг у нас різний: у невинно убієнних – «одежі білі» (Од. 6:11), у їхніх убивць – заплямовані кров’ю (пор. Іс. 59:3). І хоч любов Господа одна, але говорить Він з нами по-різному: із жертвами – зі співчуттям, а з кривдниками – суворо.

І саме в цьому – сенс Господньої справедливості.

 

Слідкуйте за новинами Дрогобичини та України і Світу в цілому з DroBro підписавшись на Телеграм канал DroBro7/24, або читайте нас у Твітер DroBro7/24

 

Редакція наперед вдячна за будь-яку фінансову допомогу! Слава Україні! Разом ми сила!

Патреон - www.patreon.com/DroBro24

Paypal - поштою turyst2011@gmail.com

Карти Приватбанку - 4731 2191 1674 4610 (гривня), 5168 7427 2261 5436 (долар)

Це Дро ... Бро! 

Від admin

Translate »