Завтра 14 липня відбудеться чин поховання 26 ексгумованих останків людей, життя яких обірвав злочинний радянський режим
Це ще одне свідчення масштабних репресій, здійснених органами НКВС у сумнозвісній «Тюрмі на Стрийській», передає DROBRO.
У цьому матеріалі розповідаємо про історію «Тюрми на Стрийській», яка стала місцем страждань, катувань і загибелі сотень невинних людей.
Історія «Тюрми на Стрийській» у датах
У 1903 році у м. Дрогобичі на вулиці Стрийській, 3 австро-угорською владою було споруджено кам’яницю Дрогобицького цісарського повітового суду, судової канцелярії та в’язниці тимчасового утримання арештантів, які діяли за австрійської, польської та німецької окупацій. У 1939 р. з приходом радянської влади в цьому приміщенні знаходилось Дрогобицьке обласне управління НКВД (з лютого 1941 – УНКГБ) із внутрішньою тюрмою.
Однією з особливостей комуністичного режиму стало запровадження репресивно-каральної системи. Арешти розпочались у Дрогобичі майже одразу із приходом радянських військ. У щоденнику відомого дрогобичанина Фелікса Ляховича перші більшовицькі арешти датовані 26 жовтня 1939 роком. З кінця 1939 р. в’язниця в обласному управлінні НКВД на вул. Стрийській почала наповнюватись в’язнями насамперед поляками, українцями, а також євреями. Масовий арешт українців розпочався з липня 1940 року. З осені 1940 р. в дрогобицькому суді розпочалися групові судові процеси над дрогобичанами та мешканцями навколишніх сіл, яких звинувачували у шпигунстві, підготовці антирадянського повстання, бандитизмі, зберіганні зброї, диверсійній діяльності тощо. Наприкінці травня 1941 р. «більшовицька феміда» засудила до страти 22 особи. Окрім арештів радянська влада проводила масові депортації дрогобичан. За деякими підрахунками Дрогобич у 1939-41 рр. внаслідок депортацій та арештів втратив понад 2 000 мешканців. У катівнях було замордовано більше тисячі осіб, серед яких були ієромонахи Яким Сеньківський, Северіян Бараник і Віталій Байрак.
Найжахливішого розмаху набрали енкаведистські репресії у перший тиждень війни. Зранку 22 червня почались арешти всіх потенційних ворогів радянської влади й до 29 червня відбувалось жахливе масове вбивство ув’язнених у тюрмах Дрогобича. Страти здійснювалися й у самих приміщеннях. Тіла поспіхом закопували на території тюрми у зв’язку з наближенням лінії фронту. Жертв НКВД заривали у 4-х ямах, засипали негашеним вапном, ховаючи сліди злочинів. Перші 74 тіла було відкопано у липні 1941 р. і поховано на цвинтарі вул. М. Грушевського. Зі слів колишнього декана історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету Михайла Савчина, коли у 1959 р. будівлю на вул. Стрийській, 3 передавали педінституту, від ректора взяли письмову розписку не проводити жодних земляних робіт на даній території впродовж 75 років без письмової згоди управління КДБ. Відтак, абсолютно підставно на початку 90-х років дрогобичани розпочали пошук та ідентифікацію невинно убитих земляків саме у цьому місці.
Поштовхом для розкопок стала стаття дрогобицького краєзнавця Романа Пастуха у часописі «Радянське слово» у 1989 р. та численні свідчення очевидців, зокрема, Тадея Гутникевича, Ярослава Гладкого. А через рік з ініціативи Дрогобицької міської організації «Меморіал» ім. В. Стуса, яку очолював Мирон Бучацький, за підтримки очільників Дрогобицької міської ради Мирослава Глубіша, Віри Байси, Богдана Петрушака, Володимира Семчишина, група ентузіастів: Мирон Бучацький, Ярослав Гладкий, Володимир Ільницький (судмедексперт) та десятки волонтерів розпочали пошук останків закатованих і вбитих (біля північної та західної стіни огорожі). Це тривало протягом кількох місяців. Виявлено було 486 останків тіл.
Розпорядженням Кабінету Міністрів Української РСР від 25 червня 1991 р. № 72-р була створена урядова комісія з вивчення обставин масових захоронень людей, знайдених у Дрогобичі, яка встановила, що загиблі громадяни в більшості своїй є жертвами репресій переважно 1939-41 рр., що їх чинили НКВС-НКДБ.
14 липня 1991 р. у м. Дрогобичі відбувся похорон 486 жертв комуністичних репресій, похованих за християнським звичаєм у 4 спільних могилах на спеціально облаштованому Полі Скорботи. Церемонія поховання переросла у велелюдну жалобну процесію, до якої долучилися десятки тисяч дрогобичан. У ній також взяли участь понад 30 священнослужителів на чолі з єпископом Юліаном Вороновським, народні депутати України, керівники обласної та міської влади, громадські й політичні діячі, письменники та журналісти.
У червні 2001 року, під час історичного візиту до України, Папа Римський Іван Павло II проголосив блаженними трьох дрогобицьких ієромонахів Чину Святого Василія Великого – Северина, Якима та Віталія, які загинули в «Тюрмі на Стрийській» як мученики за віру. Акт беатифікації відкрив шлях до їхнього офіційного загальноцерковного вшанування.
Роки минали, але дрогобичани розуміли, що далеко ще не всіх людей, замордованих тоталітарною машиною, вдалося віднайти. Спроби відшукати нові захоронення не припинялись.
У 2008 році з ініціативи Дрогобицької міської ради було розпочато нові пошукові дослідження на території колишньої катівні НКВС. Обстежили ділянку вздовж північної та західної стін вʼязниці, де у 1990 році було виявлено масове поховання. Однак цього разу жодних нових ознак поховань не зафіксували. Фахівці Івано-Франківського спеціального воєнізованого аварійно-рятувального загону МНС України також дослідили внутрішній колодязь, який розчистили на глибину шість метрів від сучасної поверхні. Проведення робіт ускладнювалося постійним підтопленням ґрунтовими водами. Через незадовільний стан обшивки колодязя, що створювала загрозу обвалу та могла спричинити руйнування фундаментів будівлі, дослідження було вирішено припинити.
Переглянути цей допис в Instagram
Стараннями влади і громади після затяжної паузи через 70 років на багатостраждальному місці колишньої катівні у 2013 р. постав Меморіал, автором якого став дрогобицький архітектор Максим Чирка. Мартиролог уклала старша наукова працівниця музею «Дрогобиччина” Марія Головкевич.
Під час освячення новоствореного музею єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярослав Приріз здійснив поминальне богослужіння та чин запечатування криниці-могили. Облаштування двох меморіальних кімнат стало своєрідним консенсусом громадськості, влади, духовенства, християнським обов’язком перед Богом та людьми.
У листопаді-грудні 2018 року комунальне підприємство Львівської обласної ради «Доля» провело роботи зі сканування території церковного саду монастиря Верховних апостолів Петра і Павла Чину Святого Василія Великого. 5 грудня 2018 року під час досліджень було виявлено останки двох осіб віком до 28 років. Поховання розташовувалися впритул одне до одного.
Відтак, КП ЛОР «Доля» продовжило дослідні роботи у 2019 р., відповідно до дозволів на ексгумацію та сесії Дрогобицької міської ради. Віднайдено 76 людських останків.
Відповідно до Акту про ексгумацію останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій від 06. 11. 2019 р. ексгумовано останки 78 жертв репресій НКВС. З цього питання було відкрито кримінальне провадження.
Відповідно до листа Дрогобицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області від 11.01.2021 № 415/44/06 надано дозвіл на поховання ексгумованих людських останків на Полі Скорботи у м. Дрогобичі.
14 липня 2021 р. у Дрогобичі відбулося поховання жертв НКВС, останки яких віднайдені за результатами дослідження та проведення ексгумації на території церковного саду церкви-монастиря василіян Верховних Апостолів Петра і Павла.
У скорботній процесії взяли участь дрогобичани, священники усіх релігійних конфесій спільно з Владиками Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ Ярославом Прирізом та Григорієм Комаром та Владикою Дрогобицько-Самбірської Єпархії ПЦУ Яковом Макарчуком, народні депутати, очільники обласної, міської та районної влади, громадські, політичні діячі, письменники, журналісти.
У 2022 році КП ЛОР «Доля» продовжило дослідні роботи на цій території відповідно до наданих дозволів. Згідно з Актом про ексгумацію останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій від 07. 10. 2022 р. ексгумовано останки 26 жертв репресій НКВС.
Цьогоріч 14 липня у нашому старовинному Дрогобичі відбудеться чин поховання невинно убитих 26 людських тіл, ексгумованих на території церковного саду церкви-монастиря василіян Верховних Апостолів Петра і Павла.
Ця тема лягла в основу написання вистави «Дрогобицька Голгофа», автор ідеї о. Іван Паньків, автор сценарію Тарас Метик. Прем’єра відбулася у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі імені Юрія Дрогобича. За мотивами цієї п’єси ініціативною групою створено фільм «Дрогобицька Голгофа. Реквієм», де знімалися актори театру та дрогобичани.
Добірка досліджень про страдників віри, які стали жертвами НКВД, серед яких і троє дрогобицьких Священномучеників – ієромонахи ЧСВВ Віталій Байрак, Яким Сеньківський та Северіян Бараник, подана у книзі Іларіона Паньківа «Сіль землі: Мученики Христові».
Роман Вероніки Мосевич «Біжи, Мартусю», який переміг на літературному конкурсі «Коронація слова», описує події Другої світової війни на заході України та перегукується з реаліями сучасної російсько-української війни. Книжка базується на архівних документах та розповідає про жорстокі злочини НКВС, зокрема в катівнях Дрогобича.
Спільною ходою та молитвою вшануймо пам’ять невинно убитих 14 липня 2026 р.
Початок о 10:30 від церкви Святих Апостолів Петра і Павла.
Частина фото з архіву Ярослава Гайгеля.