Дехто з українців задумався, наскільки припустимо жертвувати принципами заради так званої євроінтеграції
04 липня 2026, Ігор Загребельний, військовослужбовець
Було б також добре задуматися, наскільки сучасний ЄС сумісний із тими переконаннями, якими керувався Степан Бандера та його соратники.
Ось, приміром, кілька цитат Бандери:
“Насправді український націоналістичний, визвольно-революційний рух, так як його унаправлює й оформлює ОУН, є рухом християнським. Його найглибші коріння є християнські”.
“Християнська релігія належить до найбільших цінностей в історичному розвитку і житті українського народу. Тому український націоналістичний, визвольно-революційний рух не тільки сам зберігає християнські первні в своїх засадничих заложеннях, підтримує релігійність своїх кадрів, але так само активно бореться в обороні релігії”.
“Справа релігії, її оборони перед наступом безбожницького комунізму, справжнє ісповідування і підтримування живої християнської віри – це найважливіша справа не тільки самої Церкви, але й всього народу, всіх національних сил, зокрема національно-визвольного руху”.
Чи багато це має спільного з Євросоюзом брюссельських бюрократів із їхнім секуляризмом із одного боку та політикою мультикультуралізму (зокрема, у її релігійному вимірі) – з іншого? Вже не кажучи про нав’язування ворожих не тільки християнству, але й природному закону ідей ЛГБТ.
І ні: сам Бандера не писав про ЛГБТ. На момент його загибелі гомосексуальна поведінка у ФРН, де він мешкав, а також у багатьох інших країнах Заходу все ще розглядалася як кримінальне правопорушення. Але з підйомом руху ЛГБТ бандерівці справді почали його різко критикувати – як багато інших прикрих культурних і суспільно-політичних трансформацій того часу.
Ще Бандера писав про недопустимість ідеологічного підлаштування під західні ліберальні демократії задля ймовірного отримання їхньої ласки. Ще він виступав на захист франкістської Іспанії. Та й загалом: Бандера боровся за суверенну християнську Україну, вільну хоч від комунізму, хоч від лібералізму. Чи багато це має спільного з сучасним ЄС? Очевидно, що ні.
Зрозуміло, що глорифікація не вимагає якогось “догматичного” прийняття ідей. Та все ж, люди, які упродовж останніх років взяли Бандеру і бандерівців на свій прапор в контексті нашого протистояння з Москвою, мають хоч якось рахуватися з тим, чим вони були у світоглядному вимірі.
І так: “необандерівську” Україну до ЄС точно не візьмуть. А сама тема примарного вступу до ЄС нині насамперед використовується, щоб не допустити ні достатньо високої суб’єктності України, ні життя українців без впливу деструктивних ідеологій нашого часу.