Журналістка поговорила з російськими мобілізованими – настрій до осені 2025 року кардинально змінився: тільки мат, злість і бажання втекти з окопів
Опозиційна російська журналістка Олеся Герасименко поспілкувалася із російськими мобілізованими, які три роки за наказом Кремля воюють із Україною. З’ясувалося, що настрій окупантів до осені 2025 року кардинально змінилося: більшість прагне лише одного – повернутися додому, повідомляє DROBRO. У розмові звучать лайка, гнів і плани тікати не лише з позицій, а й із так званої Росії.
Це свідчення не стільки про бойовий дух, скільки про глибоку втому, розчарування в путінській владі та “особисту трагедію людей”, що опинилися “в м’ясорубці”, пишуть автори матеріалу у “Верстці”. Між рядками буквально читається бунт, що назріває, і соціальний вибух серед російських солдатів.
“Нас обдурили”
Більшість мобілізованих були цивільними – водії, вчителі, фермери – і вирушали “на півроку”, а опинилися на фронті роками. Люди скаржаться на обман у військкоматах, примус до контрактів (“або контракт, або в штурм”), погане постачання та високі втрати серед товаришів по службі. Соціальна ціна величезна: розпадаються сім’ї, діти ростуть без батьків, у багатьох зруйновано та назавжди підірвано здоров’я та перспективи.
Поширені теорії змови та почуття, що “нас використовують”, це посилює внутрішню агресію та конфлікт із “мирним” суспільством. Часті розмови про втечу: у чатах бійців звучить “с*****ься на**й”, “хочеться додому”, “всі хочуть додому”, і багато хто зізнається, що морально “висушені”.
У прямій промові (цитати з матеріалу “Верстки”) настрій видно відразу: “Коли повістки надіслали, нам казали, що півроку склади на кордоні охоронятимемо. А ми, дебіли, повірили. Самі винні, жорстокий урок”, – розповідає пенсіонер МВС, мобілізований.
“Настрій – з****вся… Я просто хочу живим додому повернутися. Я не патріот і не прагну захопити Україну. Патріотів мало. І всі хочуть додому”, – каже інший співрозмовник. “От би всім разом додому поїхати, в одну мить. Ось вони о***ють”, – читається в чатах, якими ділиться журналістка.
“Нагорі начхати. Просто ми вже змирилися, що за людей нас не вважають, – у м’яса не має бути своєї думки”, – констатує ще один мобілізований.
Чим це загрожує Кремлю?
Якщо демобілізація не піде, протестні настрої серед бійців та їхніх сімей, що повертаються, можуть посилитися і перерости в ширші суспільні конфлікти. Психологічна катастрофа: багато мобілізованих говорять про “психічне висихання”, травми та відчуття безцільності, це вимагатиме масштабної реабілітації та соціальної підтримки, якої поки не видно.
За відкритими даними та підрахунками журналістів, у перший рік мобілізації підтверджено: загинули тисячі; Співрозмовники впевнені, що реальна цифра ще вища. За словами мобілізованих, лише невелика частка (за їхньою оцінкою близько 10%) від загального контингенту на фронті не підписала контракт; інших або змусили, або “підписалися, щоб не йти в штурм”.
Емоція та хроніка: як це звучить усередині
Тексти та чати бійців сповнені образ і цинізму: “Нас вибрали і послали на забій”, “життя три роки коту під хвіст”, “вони танцюють, а нам пофіг – так думають нагорі”. Гнів зміщується на мігрантів, політиків, “диванних експертів”, і це класична реакція фрустрації: коли не можна вихлюпнути гнів на реальне джерело, він знаходить інші мішені.
Мобілізовані прямо кажуть: демобілізація чи реальна перспектива повернення додому – єдиний вихід, який би знизив напругу. Поки що багато хто налаштований радикально: хтось планує втечу, хтось – протести сімей. Журналісти “Верстки” фіксують, що прохання бійців опинитися в центрі громадської уваги зростають: “Як зробити так, щоб Перший канал говорив про нас. Як!!!??????????”