19 серпня 1996 року в невеликому галицькому містечку Бережани Тернопільської області народився хлопчик, якому судилося стати легендою
Сьогодні DROBRO розкаже про видатного козарлюгу з Тернопільщини. Звали його Віталій Скакун. Позивний — «Батон». Простий, як свіжа хлібина, і міцний, як українська земля. 24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення, 25-річний морський піхотинець-сапер добровільно підірвав себе разом із мостом Генічеськ — Арабатська Стрілка, аби зупинити російську танкову колону. Ціною власного життя він виграв безцінний час для побратимів і вписав своє ім’я золотими літерами в новітню історію України.
Віталій ріс у звичайній родині. Мама Орися — педагог-організаторка Бережанської ЗОШ №3, багато років виїздила на заробітки до Італії, щоб дати дітям краще майбутнє. Батько Володимир помер від онкології у 2021-му. Залишились старша сестра і бабуся. З дитинства Віталій був захисником: на шкільному подвір’ї завжди ставав на бік слабшого, займався боксом, любив футбол і музику. Після 9-го класу вступив до Вищого професійного училища №20 у Львові на спеціальність «електрогазозварник». Чотири роки старанно вчився, сидів за третьою партою, жартував з друзями й мріяв будувати мости — доля вирішила інакше: він мав їх руйнувати, щоб врятувати країну.
Закінчивши училище, поїхав на заробітки до польського міста Лешно — того самого, яке згодом зробить його почесним громадянином. Паралельно вступив до «Львівської політехніки» на інженерію програмного забезпечення. Але 29 листопада 2019 року підписав контракт із ЗСУ. Спочатку — навчання в Кам’янці-Подільському, потім — 35-та окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Позивний «Батон» прилип миттєво: простий, добрий, надійний. На Донбасі в ООС уже знав, що таке справжній бій, розміновував дороги, співав під гітару «Червону руту» й мріяв про весілля та власний дім із яблуневим садом.
24 лютого 2022 року. День, коли зупинився час
Кримський перешийок. Російські танки сунули на материкову Україну. Міст Генічеськ — Арабатська Стрілка — ключовий шлях для важкої техніки. Його замінували ще заздалегідь, але ворог почав розміновувати. Треба було підірвати негайно, інакше колона прорве оборону. Часу відійти — немає. Віталій Скакун сам сів у пікап із вибухівкою, поїхав на об’єкт і по рації передав останні слова:
«Хлопці, я зроблю це. Слава Україні!»
Вибух пролунав о 6-й ранку. Міст розірвало навпіл. Танкова колона застрягла. Підрозділ морпіхів встиг відійти й організувати оборону. Віталій не встиг відбігти. Йому було 25.
Цей вибух почув увесь світ. Завдяки «Батону» ворог втратив темп на кілька критичних діб, а ЗСУ отримали шанс перегрупуватися на півдні.
Вшанування, яке не має кордонів
- 26 лютого 2022 — звання Герой України з орденом «Золота Зірка» (посмертно)
- Березень 2022 — почесний громадянин міста Бережани
- 2022 — почесний громадянин міста Лешно (Польща)
- 2024 — почесний громадянин Тернопільської області
Вулиці імені Віталія Скакуна вже є в:
- Києві
- Львові
- Мукачеві
- Бережанах
- Костянтинівці
- Антонівці
У Празі (Чехія) з’явився символічний міст його імені. У рідному училищі №20 у Львові — меморіальна дошка. У 2022-му «Укрпошта» випустила марку з портретом Віталія поряд із Максимом Ридзаничем та Устимом Голоднюком — трьома героями перших днів війни.
Він живий, поки ми пам’ятаємо
Мама Орися каже: «Мій син завжди казав: “Мамо, я маю захищати тебе і Україну”. Я просила не йти на контракт — він відповів: “Якщо не я, то хто?”».
Побратими з 35-ї бригади: «Батон був душею роти. Коли він загинув, ми всі зрозуміли — це не просто втрата бійця. Це втрата брата».
Віталій Скакун — це не сторінка в підручнику. Це живий вогонь, що палає в кожному з нас. Поки ми вимовляємо його ім’я, він стоїть на тому мості. Поки ми співаємо «Пливе кача» — він грає на гітарі в небесній сотні. Поки ми йдемо вперед — він іде з нами.
Вічна пам’ять Герою.
Вічна слава «Батону».
Слава Україні!