Маріуполь уже майже стертий із лиця землі. «Азовсталь» — остання точка спротиву.
Коли українським захисникам наказали припинити оборону й вийти в полон, більшість виконала наказ. Але один із них зробив інший вибір. Олександр Іванцов. Позивний — «Схід», пише DROBRO.
Його війна почалася не в 2022-му. Він родом із Луганська. У 2014 році виходив на проукраїнські мітинги, поки це ще було можливо. Після окупації покинув рідне місто і став добровольцем. П’ять років фронту. Потім — цивільне життя. Робота на морі. Інший континент.
24 лютого 2022 року Олександр повернувся в Україну. Без вагань. У березні він погодився на наднебезпечну місію — переліт вертольотом у заблокований Маріуполь. Боєприпаси, медикаменти, поранені. Політ під вогнем. Далі — бої в руїнах. Підземелля «Азовсталі». Постійні авіаудари. Коли стало зрозуміло, що оборону припиняють, він вирішив залишитися.
18 травня, коли інші виходили з заводу, він сховався в підземеллі. Запасів було мінімум. Планував перечекати. Але швидко зрозумів: часу немає. І пішов. Без супроводу. Без зв’язку. Без гарантій. Йшов переважно вночі. Вдень ховався в руїнах. Уникав доріг і блокпостів. Харчувався тим, що вдавалося знайти. Схуд, виснажився, але не зупинявся. Це був не кіношний прорив. Це була боротьба на витривалість. Крок. Ще крок. І ще. І він дістався.
Коли Олександр вийшов до українських позицій, спочатку навіть не повірили. Занадто неймовірно звучала історія. Та це була правда. Після відновлення він повернувся до служби. Зараз працює з аеророзвідкою, допомагає нищити ворога сучасними технологіями.
Його історія — не про браваду. Вона про внутрішню межу, яку кожен визначає сам. Хтось обирає вижити. Хтось обирає чекати. А хтось — іти вперед, навіть коли шлях через темряву.
«Схід» — це не просто позивний. Це людина, яка довела: свобода починається з рішення не здаватися.