Cкандал з ДНК-експертизою та похованням воїна зі Львівщини, який живим повернувся з полону, набирає обертів
Є речі, які не вкладаються в голові. Рідні роками носять у серці біль втрати, ходять на могилу, моляться, згадують, як він сміявся, як обіймав, як обіцяв повернутися. А потім виявляється — він живий. Він повернувся з полону. А на його могилі лежить хтось інший — невідомий захисник, чиє ім’я досі ніхто не знає.
Як пише DROBRO, саме така історія сталася з Назаром зі Львівщини. Його «поховали» кілька років тому. Рідні отримали тіло, попрощалися, поставили хрест, запалили свічки. А потім, у 2025-му, Назар вийшов з російського полону — живий, змарнілий, але живий.
Помилка, яка коштує двох болів одразу
ДНК-експертиза, проведена в Харкові, дала хибний висновок. Зразки матері та решток не збіглися, але висновок чомусь був позитивним. Через це тіло невідомого воїна поховали як Назара. А справжній Назар у цей час перебував у полоні, і його рідні не знали, що він живий.
Тепер рідні Назара живуть з подвійним болем: радість від повернення сина змішується з провиною й сумом за тим, хто лежить під його ім’ям. Вони наполягають на ексгумації, щоб невідомий герой нарешті отримав своє ім’я, а його рідні — можливість попрощатися по-людськи.
МВС відреагувало особисто
Резонанс став настільки великим, що заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко особисто вирушив до Харкова — саме туди, де проводилася сумнозвісна експертиза. Він заявив:
«Ми розуміємо, яка це резонансна і неприпустима подія. Таких помилок бути не може. Ретельно вивчатимемо цей випадок, піднімемо всі експертизи, які відбирались у матері та решток для порівняння, що були передані на поховання».
Це слова не просто чиновника — це обіцянка, що держава не відмахнеться, не спустить справу на гальма. Люди чекають відповідей: хто допустив помилку? Чому не було повторної перевірки? Чи були інші подібні випадки?
Чому ця історія стосується кожного з нас
Війна забирає життя щодня. Але іноді вона забирає ще й можливість гідно попрощатися. Рідні чекають роками, моляться, носять квіти на могилу — а потім дізнаються, що їхній близький живий, а під хрестом лежить хтось чужий. І навпаки — десь мама чи дружина іншого воїна роками приходить на могилу, думаючи, що то її син, а насправді її рідний досі в полоні чи в невідомій могилі.
Це не просто помилка експертів. Це біль двох сімей, помножений на роки. І якщо ми не зробимо все, щоб виправити цю помилку, якщо не знайдемо ім’я невідомого героя — це означатиме, що ми не змогли вберегти пам’ять про тих, хто віддав за нас життя.
Рідні Назара просять ексгумації. Вони хочуть, щоб невідомий захисник нарешті повернувся до своєї родини — так само, як Назар повернувся до своєї. І ми всі можемо підтримати їх у цьому.
Нехай жодна мати, жодна дружина, жодна дитина більше не стоїть біля чужої могили. Нехай усі герої повернуться — живі чи мертві — до своїх рідних.
Вічна пам’ять загиблим. Швидкого повернення всім полоненим. І справедливості — усім, хто її заслуговує.