Криза довіри та ціеа дезінформації: смерть військовослужбовця у Львові, як наслідок токсичних наративів
Як інформує Оперативне командування “Захід”, 3 грудня поточного року, у Львові, під час виконання службових обов’язків група мобільного оповіщення Галицько-Франківського РТЦК та СП зіштовхнулася з агресією громадянина, який відмовився представитися, не пред’явив документів, поводився зухвало та провокативно, а також не реагував на законні вимоги правоохоронців, передає DROBRO. Дії групи були зафіксовані на відеореєстратори, здійснювалися у межах службових повноважень і в супроводі правоохоронців.
Під час проведення заходів, щодо уточнення його військово-облікових документів, встановлення особи та проведення необхідних процедур, цей чоловік завдав ножового удару в пахову ділянку військовослужбовця Юрія Бондаренка, пошкодивши аорту, що спричинило масивну внутрішню кровотечу. Він також наніс удар в голову старшому солдату Василю Малюку, після чого нападник втік з місця скоєння злочину.
Юрія Бондаренка доставили до лікарні, де команда хірургів намагалася врятувати його життя. Попри зусилля медиків, внаслідок критичної крововтрати, він помер. Юрій був учасником бойових дій і продовжував служити Україні в підрозділах ТЦК та СП, виконуючи завдання, що є важливою частиною оборони держави під час війни. Ця трагедія демонструє глибшу тенденцію, яка поступово набуває небезпечних ознак: частина українців починає сприймати військових, як сторонню силу, що нібито загрожує їхньому повсякденному життю, а не як оборонців, які забезпечують можливість цього життя продовжуватися.
На тлі тривалої війни, інформаційних атак, дезінформації та свідомо роздмуханих наративів про “зловживання мобілізацією”, “переслідування” чи “бусифікацію”, у певної частини суспільства формується потенційно руйнівне переконання, що армія і ТЦК та СП не є інструментами держави, а силами, з якими слід боротися і така позиція є продуктом не лише російської пропаганди, а й внутрішньої нормалізації агресії, зокрема в соціальних мережах та приватних розмовах.
Подія у Львові демонструє те, що хиба певної частини суспільства вже створює реальні смертельні наслідки для військовослужбовців, які виконують свої обов’язки в умовах воєнного стану. Йдеться не про непорозуміння, не про “поганий діалог” і не про “конфлікт із ТЦК”, а про фактичний збройний опір представникам сил оборони, які діяли відповідно до закону.
Симптоми цієї кризи довіри ми бачимо не лише у цьому злочинному нападі. Ми інколи бачимо жінок, які вибігають на дорогу, галасують, виштовхують військових, шкодять майно, стають між правопорушником та групою оповіщення, ніби виконують “подвиг”, який “вшанує” хтось інший. Ми бачимо інколи матерів із немовлятами на руках, які у пориві емоцій блокують законні дії представників ТЦК та СП, створюючи небезпеку не лише для військових, але й для своїх же дітей.
Ми інколи бачимо далекі від змісту хейтерські ролики про діяльність ТЦК та СП, в яких беруть участь та які монтують підлітки. Тут мова вже не про страх чи непорозуміння, а про атмосферу, у якій будь-яка взаємодія з військовим з ТЦК та СП стає приводом до істерики, а будь-яка особа, яка ухиляється від виконання обов’язку захисту держави, своїх родин та сімей, рідної землі отримує психологічний захист від оточення, що ніби він жертва, а не порушник, який покладає тягар своєї відмови служити на плечі інших. Така поведінка є результатом багаторічної інфільтрації дезінформації, яка встигла створити паралельну реальність для частини суспільства.
Втрата нашого побратима в тилу від рук громадянина України є винятковою подією, яка ставить суспільство перед необхідністю переосмислити власну відповідальність за те, що відбувається всередині країни. Юрій Бондаренко загинув не на лінії фронту, де кожна хвилина пов’язана з ризиком, а під час виконання завдання з оповіщення – роботи, яка є складовою забезпечення оборони держави так само, як і тих наших побратимів і посестер, які зараз на передовій в окопах.
Юрій був людиною, яка мала досвід бойових дій, він знав, що таке втрати, що таке небезпека, що таке раптовість і попри це він продовжував служити. Його смерть означає, що національна єдність, яку ми проголошуємо, виявилася незахищеною перед внутрішньою агресією та зневагою до тих, хто стоїть на обороні держави. Якщо військовослужбовці змушені побоюватися агресії з боку тих, кого вони захищають, тоді ми стикаємося з фундаментальною проблемою, що потребує негайної реакції.
Суспільство повинно зрозуміти, що жодна система безпеки не може функціонувати, якщо її представників не визнають, не поважають і не підтримують люди, яких вони захищають, без цього неможливе ані виконання мобілізаційних завдань, ані збереження обороноздатності держави, ані довіра між громадянами та інституціями.
Водночас, наголосимо, що суспільний діалог має базуватися на фактах, а не на емоційних штампах або вигаданих історіях. Поширення дезінформації про діяльність ТЦК та СП, викривлення їхніх повноважень та очорнення військових не залишаються без наслідків. Вони створюють атмосферу ворожості, у якій подібні трагедії стають можливими. Армія не може виграти війну, якщо всередині країни формується середовище у якому військові змушені боротися вже не лише з російським ворогом, а й із недовірою та агресією співгромадян.
Ми стійкі того переконання, що буде забезпечено якомога швидше розслідування правоохоронними органами цієї подїі і максимально суворе притягнення нападника до відповідальності за статтями, що відповідають тяжкості злочину.
Приносимо щирі та глибокі співчуття родині загиблого.
Джерело: Львівський обласний ТЦК та СП