Єдиним офіцером спецназу ГРУ, який став Героєм СРСР в Афганістані не посмертно, був українець
Його дід воював в Армії УНР. Батько — в УПА. А сам він після проголошення незалежності України став одним із творців українського ГУР, пише DROBRO.
Звали його Ярослав Горошко (1955–1994). Його відправили до Львова встановлювати владу ГКЧП. А він прийшов до В’ячеслава Чорновола і сказав:
– Я з вами.
Таким був Ярослав Горошко. У серпні 1991 року, коли в москві стався путч ГКЧП, Ярослав попередив українських націоналістів про підготовку спецоперацій проти обласних рад Західної України. Завдяки цій інформації у Тернополі, Львові та Івано-Франківську встигли підготуватися до можливого силового сценарію.
До зіткнення тоді не дійшло.
Але вибір Горошка був очевидним — він став на бік України. Він був єдиним офіцером спецназу ГРУ, який під час війни в Афганістані став Героєм СРСР не посмертно. Свою нагороду отримав за порятунок групи, якою командував інший українець.
Після проголошення незалежності Горошко став одним із творців української військової розвідки та підрозділів спеціального призначення. На початку 1990-х саме Ярослав Горошко очолив спецшколу ГУР. Він не просто командував. Він проходив усі навчання разом зі своїми підлеглими і вважав, що найкращий наказ — це власний приклад.
Кажуть, що коли формував перший спецпідрозділ ГУР на Рибальському острові в Києві, особисто проводив співбесіди з кандидатами. І ставив лише одне головне запитання:
— Коли почнеться війна з росією, стріляти будеш?
Минуть роки. І виявиться, що це було не просто запитання. Це було передбачення. Серед українських націоналістів Ярослав Горошко мав псевдо «Вовк» і був дійсним членом ОУН. Він працював над військовими програмами підготовки майбутніх українських націоналістичних організацій, підтримував створення власних сил спеціального призначення та був переконаний, що Україна повинна мати армію, здатну захистити свою державність.
8 червня 1994 року Ярослав Горошко загинув у Києві під час тренувального запливу в річці Дніпро. Обставини його смерті й досі викликають запитання. Особливо якщо згадати, ким він був і які завдання виконував.
Після себе він залишив не лише легенди. Він залишив людей, які продовжили його справу. Офіцерів, розвідників, спецпризначенців. Тих, хто через десятиліття став на захист України зі зброєю в руках. Двоє його синів також стали офіцерами.
Йому було лише 39 років. На похороні друзі та побратими вкрили його труну червоно-чорним прапором зі словами:
«Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за Неї».
А створені ним традиції українського військового спецпризначення живуть і сьогодні.