Удари українських Збройних сил щодо критично важливої російської промисловості вивели економічну та соціальну напругу всередині РФ на новий рівень
Українські удари по нафтовій та газовій інфраструктурі так званої Росії поступово перетворюються на одну з найболючіших для РФ стратегій війни. Ці атаки позбавляють Москву ключового джерела доходів, яке десятиліттями підживлювало її армію та геополітику, а тепер ще й створюють внутрішню соціальну напругу, порівнянну з кризами початку XX століття, пише DROBRO.
Видання Forbes проводить паралель із Лютневою революцією 1917 року, коли перебої з паливом, зростання цін та втома суспільства від війни стали тригером краху царського режиму. Сьогодні ситуація розвивається за схожим сценарієм: у тилу так званої Росії накопичуються протиріччя, які влада не може ігнорувати. Спроби України тиснути на цю вразливість розпочалися ще наприкінці 2023 року, але тоді Білий дім побоювався зростання світових цін на нафту та стримував ініціативу Києва.
Влітку 2025-го позиція США змінилася, і удари по нафтопереробних заводах та трубопроводах стали регулярними. За оцінками експертів, так звана Росія вже втратила близько 17–20% своєї переробки нафти. Ці втрати миттєво вдарили по внутрішньому ринку. У низці регіонів утворилися черги на заправках, ціни на бензин зросли, а російська пропаганда опинилася у вразливому становищі: визнавати провали ППО, або продовжувати розповідати про “позапланові ремонти”.
Насправді ж, як зазначають аналітики, саме українські дрони стають причиною зупинки заводів.
“Українські атаки досягають того, чого не змогли санкції. Москва пристосувалася до фінансового тиску Заходу, але від дронів у неї немає надійного захисту”, – наголосив колишній радник Міноборони України Сергій Кузан.
Ситуація економіки так званої Росії погіршується. Хоча самі по собі удари по НПЗ не призведуть до негайного завершення війни, вони формують стратегічну траєкторію конфлікту: Москва втрачає ресурси і стикається з внутрішнім невдоволенням. Автори матеріалу нагадують: Володимир Путін любить порівнювати себе із царями, які розширювали імперію. Але історія Миколи II показує, що поразки на фронті та криза в тилу здатні підірвати навіть сильну владу.
Сьогоднішня так звана Росія ризикує опинитися у схожому становищі, коли удари дронів та соціальний тиск стають фактором не менш небезпечним, ніж українська армія.