Історія Дрогобиччини своїм корінням сягає сивої давнини
Перша згадка про місто Дрогобич датується 1387 р., однак за опосередкованими даними воно значно старіше і було одним із центрів солеваріння Київської, а пізніше Галицько-Волинської Русі.
Від середини І-го століття – під владою Польщі, пізніше – до 1918 р. – Австро-Угорщини.
У 1918 р. на Дрогобиччині була встановлена влада ЗУНР. Із 1919 р. – край знову під польським пануванням. Між 17 та 29 вересня 1939 року приєднана до УССР після розділу Польщи. Із липня 1941 р. по серпень 1944 р. Дрогобиччина була під німецькою окупацією.
У 1940 – 1959 роках існувала Дрогобицька область, у 1959 р. створений Дрогобицький район. 2 квітня 1990 р. над адміністративним будинком районної ради було піднято український національний прапор.
Багато історичних подій відбулися безпосередньо в містах Дрогобичі і Бориславі, які адміністративно не входять до Дрогобицького району.
Альтернативні назви Дрогобича
Літературний світ подарував місту кілька самобутніх імен: завдяки творам письменника Бруно Шульца Дрогобич часто подається (зокрема у ЗМІ), як «Цинамонове місто», «Столиця Всесвіту», або «Республіка мрій».
Львівський письменник Станіслав Муеллер (Stanisław Antoni Mueller) у своїй повісті «Генрик Фліс» (1908) називає Дрогобич «Рокомишем».
У збірці «Український постапокаліпсис» (2018) Дрогобич отримує назву «Місто рисових туманів» (згідно однойменного оповідання авторства Олега Стецюка).
Також Дрогобич неофіційно фігурує у своїй скороченій формі як «Дро». Поширеним є використання ще таких назв як «Місто Каменяра» або «Місто Котермака».
Цікаве про Дрогобич
«Тустановицький упир»
Є легенда 19 ст. на Галичині, що на шляху з Дрогобича до Тустановичів «промишляв» упир – місцевий “жид” Зельман. Зельман Вольфович був історичною постаттю – багатим міщанином-євреєм з Дрогобича, який жив у середині XVIII століття. Він орендував усе, що могло дати прибуток: корчми, млини, торгівлю у самому Дрогобичі і навколишніх селах, і навіть греко-католицькі церкви. Зельман володів ключами від церков, купелей, дароносець і дзвіниць, та змушував вірян платити за все: богослужіння, вінчання, хрестини, похорони.
Зрештою, він став таким пихатим і жадібним, що городяни Дрогобича повстали проти нього та вигнали його з міста, а коли Зельман повернувся – засудили його до смерті. Аби уникнути шибениці він вихрестився в греко-католика і вступив в монастир васильян у Дрогобичі. Однак після смерті його дух не знайшов спокою і щоночі приходив в церкву де розбивав приладдя та сповідальниці і творив усілякі біди. Аби умертвити злого духа навіки, міщани викопали Зельманів прах, відрубали йому голову, а тулуб кинули десь в болото на дорозі Дрогобич – Тустановичі. Однак і там він спокою не отримав, у тому болоті став упирем, де досі чигає на побожних мандрівників уночі.
В районі
На території району знаходиться два пам’ятники історії та культури державного значення і 72 – місцевого значення.
До Державного реєстру увійшло 11 пам’яток архітектури, які є на території району. Це, в основному, споруди сакральної архітектури.
У Дрогобицькому районі налічується також 14 археологічних пам’яток.