Пояснюємо усім, кому не довелося його бачити
Довідка для допитливого школяра, від DROBRO.
Щоб усі могли долучитися, розповідаємо чому Джордан продовжує займати вершину навіть через 20 років після завершення кар’єри.
«Якби він був твариною, то Майкл Джордан просто лежав би на скелі – ніхто не ризикнув би її потривожити, ніхто не наважився б його атакувати, – пояснював Хакім Оладжувон. – Більшість суперзірок, коли виходять одна проти одної на одній позиції, нейтралізують одна одну. Коли ви вигадуєте план на гру, то розумієте, що якщо хтось із них не проведе геніальний матч, то тут у вас нічия – результат вирішуватимуть їхні партнери. Але Майкла Джордана неможливо нейтралізувати. Він інший. Майкл Джордан домінує серед суперзірок: він може робити все, що роблять захисники, але він більший і сильніший за них, коли ж він грає проти великих хлопців, то проходить їх за рахунок швидкості та вміння поводитися з м’ячем».
Від усіх претендентів на ілюзорне місце видатного Майкла Джордана завжди відрізняло відсутність конкуренції.
На статистичні рекорди Чемберлена знаходився Білл Рассел з його нескінченними титулами.
На трипл-дабли Оскара Роберстона – Джеррі Вест із його нескінченними фіналами.
На Каріма Абдул-Джаббара – його ж провалені сезони та залежність від маленьких.
На Меджика Джонсона – Леррі Берд. І навпаки.
На Шакіла О’Ніла – Тім Данкан та Кобе Брайант.
На Кобі Брайанта – Тім Данкан та Шакіл О’Ніл.
І так далі.
Джордан послідовно знищив поряд із собою все:
- виніс із сухим рахунком та довів до істерики чемпіонську банду «Пістонс»;
- знищив ще недавно великих «Лейкерс» Меджика Джонсона та Джеймса Ворті;
- закидав триочковим Клайдом Дрекслером, якого позиціонували як його опонента;
- позбавив упевненості в собі Чарльза Барклі, якому посміли вручити MVP, що належав Джордану;
- виставив еталонними чокерами Карла Мелоуна та Патріка Юінга;
- самостверджувався за рахунок Реджі Міллера, Алонзо Моурнінга та Тіма Хардуея, Шакіла О’Ніла та Пенні Хардуея, Шона Кемпа та Гері Пейтона…
Якщо Джордан дізнавався, що у його джунглях з’являється нова суперзірка, то неодмінно поспішав її помітити :). І єдиний, кому більш-менш пощастило у цих зустрічах (і пощастило уникнути прямої конфронтації у плей-офф) – це сам Хакім Оладжувон, власне, автор метафори.
«Він хотів грати проти найкращих, – розповідав Домінік Вілкінс. – І завжди прагнув їм показати, наскільки він якісний. Таке було його ставлення. Він настільки пристрасно ставився до цього, що здавався злим… Я дуже добре запам’ятав один епізод. Ми грали в Чикаго, і перед матчем він зайшов до нас у роздягальню і сказав Ренді Вітмен: «Давай зашнуровуй свої грьобані тапки. У тебе сьогодні буде тяжкий день». Зайшов у звичайному костюмі, у вуличному одязі! Я після цього у себе не раз питав: «Він, правда, щойно зайшов до нас у роздягальню і зробив це?» Це говорить про його впевненість у своїх силах».
Не пощастило навіть його одноклубнику Скотті Піппену. Роль форварда в перемогах «Чикаго» стала помітною лише через десятиліття після цих перемог. У 90-х його вважали здібним зброєносцем, не більше: Джордан жорстоко знущався над ним на початку 90-х і визнав як рівного лише в 97-му, Джеррі Краузе весь час намагався обміняти Піппена, хоча б на драфт-пік, щоб взяти Трейс Макгрейді, або на Мітча Річмонда, суперники принижували його, постійно твердячи, що він ніхто без старшого товариша …
Джордан – єдина суперзірка НБА, яка не мала нікого, хто допоміг би йому зберегти мотивацію, щоб залишитися на вершині. Саме тому він двічі йшов зі спорту після безпрецедентних для НБА три-пітів.
Джордан справляв враження маніяка, поверненого на перемогах
Джордан, звісно, умів грати у баскетбол. Але особливим його робило патологічне небажання програвати – пристрасть, яка дуже рідко слабшала і виливалася в незліченні історії про Джордан-потрошителя.
«Він виглядав неначе вбивця, який вийшов на майданчик, щоб знищити вас і вирізати ваше серце». Фраза Денні Ейнджа з’явилася на початку 90-х, а потім уже відгукувалася нескінченною луною: Джордан був хижаком, маніяком, м’ясником, соціопатом, лікарем, що відключає суперника від апарату життєзабезпечення, мисливцем, який цілиться в серце, акулою, яка відчуває кров
Коли Леброна дражнять простими цифрами 6-0, мають на увазі саме це: Джордан став зразком не через вражаючу статистику, переможні серії, левітаційні здібності. Джордан поступово перетворювався на кіношного спортсмена і змушував реальність підлаштовуватися під збудовану ним драматургію: коли в ньому сумнівалися – він мстився за сумніви, коли кидали виклик – він вирізав серця, коли від нього чекали чогось неймовірного – він ніколи не підводив.
У спорті ж найважливіша не обдарованість, працездатність, видовищність – найважливіший дух, саме він змушує співпереживати. Недарма найближче до Джордана стоїть Мухаммед Алі – його суперники, його війни, його виклики всім добре відомі. Природа Джордана робила так, щоб він не просто грав у баскетбол, не просто змагався із абстрактними людьми. Айзейя Томас, Клайд Дрекслер, Денніс Родман, Тоні Кукоч, Глен Райс, Ден Марлі і так далі – з кожним у нього були свої особисті рахунки, кожен з них видавлював з Джордана щось ще небачене, з кожним був конфлікт, протистояння, найвищий градус емоції. Хтось украв у нього MVP, хтось багато говорив, хтось образив його партнера – і Джордан мстився.
При цьому якимось неймовірним чином він досяг найкращого кіноефекту – перемога головного героя завжди здавалася питанням часу, і її явне передчуття робило процес вболівання за нього ще приємнішим.
Після перемоги «Портленда» у четвертому матчі серії з «Чикаго» один із портлендських журналістів підійшов до Дрекслера:
– Клайде, ти блискуче прочитав Джордана, це був чудовий перехват.
Той похитав головою:
– Стривай, постривай, ти не розумієш. У більшості гравців є два або три коронні прийоми, у Джордана – дев’ять. Мені пощастило, і я вгадав. От і все. Випадково ти можеш завалити ведмедя, але рано чи пізно ведмідь тебе задере.
Так, Джордан був ще й ведмедем, який все одно тебе заламає. На практиці це виливалося в численні переможні кидки, у четвертій чверті, що проходили за його повному і одноосібному домінуванні, у шість років (три плюс три) тотальної переваги над лігою.
Для сучасного світу метросексуалів, всюдисущої толерантності, одурманюючої всепозитивності Джордан, можливо, і бачиться хуліганом, тираном, задирою або, як мінімум, «поганою людиною». Але для свого часу він виявився досконалим героєм. Бо жив лише грою та перемогами. Тому що штовхав до тріумфу навіть тих партнерів, котрі цього не хотіли. Тому що не губився ні в перестрілці найобдарованіших зірок, ні в м’ясорубці з брутальними мужиками. Джордан був одним із тих, завдяки кому у спорті з’явилися позначення зі світу тварин на кшталт «альфа-самця» – був ідеалом мужності: суворою, небагатослівною, нещадною твариною.
Через багато років Майк Кшишевскі зізнається: «З великою повагою ставлюся до Майка, але є одна річ – він не вміє бути добрим». До початку 90-х вся ліга тремтіла перед Джорданом – тренери благали гравців не провокувати його, сподіваючись, що він занудьгує, вийде розслабленим, втратить концентрацію.
Вся кар’єра Джордана – ланцюжок нескінченних історій, як 1) хтось забувся і повівся зухвало, 2) отримав за це зверху/50 очок у навантаження/м’яч на останніх секундах/всі разом…
І особлива пікантність тут у тому, що здебільшого всі ці виклики він вигадував сам. Охоче ловив косі погляди. Радісно чув у невиразному бурмотінні прямий виклик. Вламувався в чужі роздягальні перед матчами та намічав страти. Неправильно інтерпретував слова тренерів.
«Мені завжди здавалося, що Майкл мав цю внутрішню лють, – розповідав Дуг Коллінз. – Це не зовсім підходяще слово, але я не знаю, як ще описати людину, що вилітає на майданчик з таким сказом, наче щось опановувало його. Він приходив на тренування і також вирував і там. Ніколи не розслаблювався. Я йому казав: Майкл, будь ласка, посиди. А він у відповідь: “Ні, тренуємося далі”. Це мрія будь-якого тренера. Ваша перша робота, найбільший гравець в історії баскетболу під вашим керівництвом, і він же головний трудяга в команді.
Я завжди казав, що Майкл не задовольнявся тим, щоби проводити кожен матч на найвищому рівні. Він вважав, що має робити щось неймовірне, щоб, йдучи, уболівальники казали: «Ми ніколи не бачили нічого подібного». Він ніколи не зізнавався мені в цьому. Але у кожному матчі він виходив із таким настроєм:
«Я їм покажу сьогодні таке, що вони не забудуть цього ніколи» – начебто він був великим артистом».
Джордан наповнював спорт найвищим змістом. Він, як ніхто, максимально далеко пішов від образу мільйонера, який поблажливо напружується в головні моменти сезону, а весь інший час терпить любов уболівальників і знемагає від проблем багатих людей. З першого до останнього матчу було зрозуміло, що йому не потрібні зовнішні імпульси: ні гроші, ні вболівальники на трибунах, ні значущі епізоди. Чи не більш націленим на знищення він поставав на тренуваннях за зачиненими дверима: психував, коли тренери плутали рахунок, знищував партнерів, бився…
Джордан був невразливий
Найлегше в командному спорті шукати виправдання: не ті партнери, надто багато травм, судді-321, важкий графік… Джордан підкорив світ навіть тому, що завжди долав будь-які напасті.
- Грав через травми та біль.
- Виходив із похміллям чи грипом, ледь не втрачаючи свідомість від зневоднення.
- Не дивився на пошкодження та незрозумілу гру партнерів.
- Не вважав, що суперзірка може піти у тінь у вирішальні хвилини
У результаті він втовкматив у вболівальників ідею, що його не можуть зупинити ні хвороба, ні ушкодження. Він наче умів фокусуватися виключно на цілі і змушував своє тіло рухатися до неї.
Продовження на часі …
