Воїн хоробрості і честі з Дрогобича

20 лютого 1992 року своїм могутнім голосом сповістив свою появу на світ Божий Орест Каракевич

Підростав і отримав прекрасне виховання у родині. Здобув освіту лікаря-терапевта, працював у Дрогобицькому пологовому будинку, але коли вибухнула війна на сході України, то не вагаючись поїхав воювати.

Матеріал DROBRO

Згодом повернувся на своє місце праці, а у 2020 році Ореста Юрійовича Каракевича обрали секретарем міської ради. Передусім на цій посаді його хотів бачити вдруге новообраний міський голова. Скромний і мовчазний Каракевич в якійсь мірі не вписується у кліше секретаря, позаяк у цьому кріслі звично бачити говірливу людину. Але у Каракевича, очевидно, є більш цінніші риси. Він тихо, мирно пре свого плуга.

Та вдарив підступний грім із Кремля: розпочалося помномаштабне вторгнення окупантів в Україну. І Каракевич, котрий здебільшого любить спокій, пішов на війну. Орест виконує свою роботу через приціл справно, делікатно, як і личить лікарю, що має досвід роботи у пологовому будинку. На декілька днів 30-річний Орест Юрійович прибув на ваканції, і автор цих рядків вкотре «виловив» для інтерв’ю, але він знову, як досвідчений «хижак» уникнув пастки. Чомусь не полюбляє Каракевич публічності. Але ми домовились,що обов’язково поговоримо про життя-буття на фронті, погляди на подальший поступ України і т.д. Головне, щоб Божі ангели охороняли його життя повсякчас.

Підпишись на наш Телеграм DroBro7/24 Допомогти нашим ЗМІ легко. Це активність в соцмережах (підписка, вподобайка, репост, коментар). Підтримайте наші групи.
Разом до перемоги!!!

Історія з Каракевичем спонукала до таких висновків: після війни участь у політичному житті можуть брати всі: хто понюхав пороху і уникнув його, але прерогатива на вибірні посади має бути за тими, хто ціною власного життя зберіг суверенітет України. Війна викрастилізує інтелектуальне, шляхетне ядро нації. І благо, що у Божих руках є благодійний матеріал наших воїнів хоробрості і честі!

Володимир ТУРМИС

Більше цікавого читайте в друкованому ЗМІ “Галицька Зоря”