Справжні воїни ніколи не здаються

Енейко зробив ще один сюрприз для сім’ї та друзів, однак його друге явлення з фронту на відміну від першого викликало не тільки сльози радості

З автомобіля він вийшов на милицях, і дружина та мати, побачивши чоловіка та сина без частини лівої ноги, не стримали емоцій. Але воїн зупинив їхні голосіння:

«Тиша! Ми віддали Україні найменше, що могли віддати!»

Хоча повної тиші ще не настало, жіночі схлипування час від часу прорізали атмосферу відпочинкового комплексу «Залісся», де зібралися найрідніші та найвідданіші для Миколи Кобільника люди, та всі вони вже розуміли, що в даній ситуації треба передовсім дякувати Богові за те, що вирвав душу та тіло Енейка з пекельних обіймів смерті, і радіти…

Було це при виході з Сєвєродонецька після обстрілу касетними ракетами, забороненими Женевською конвенцією. Сотнями «пелюсток» цих чорних «квіток смерті» було всіяно все довкола. Микола йшов першим, аж раптом – бах!.. Його підкинуло. Падаючи, він прокричав у рацію: «Енейко – двохсотий!» Та, відчувши землю, додав: «Відставити – трьохсотий!» Якби в цей час він почав звиватися від болю, наче вуж, спрацювали б інші «пелюстки», і вижити вже було б неможливо. Микола терпів, не рухаючись, і його витягнули. Та вже невдовзі ті «пелюстки смерті» повідривали всі колеса на джипі, подарованому доброчинцями під час першого явлення Енейка в Дрогобичі. Тим не менш, із пригодами, вартими письменницького пера, його доставили спочатку в лікарню Лисичанська, потім Дніпра і нарешті – Києва. Звідти він і повернувся додому.

За сприяння генерального штабу ЗСУ, йому виготовлять протез за найсучаснішими технологіями в США. Енейкові не терпиться. Він прагне якнайшвидше знову відчути ґрунт під обома ногами, щоби піти добивати кацапську наволоч і вигнати агресора з України.

Більше фото тут

Підготував: Іван Шведа